Projekt został zamknięty
zapraszamy na stronę otwartego dialogu do szczegółowych raportów (pomoc humanitarna)
Мета "платформи" maidan24.eu, адмініcтратором якої є Фонд "Відкритий Діалог", - надання поточної інформації про порушення прав людини в Україні.
RSS NEWS

«Новий Маріуполь»

«Новий Маріуполь» це назва організації, яка була офіційно зареєстрована лише два тижні тому, але вже змінила обличчя міста.

Початок навчального року в Маріуполі

Сьогодні 1 вересня. Незважаючи на очевидну загрозу, діти, як і щороку, пішли до школи. Серед них біженці з Донбасу, що втікали від війни до Маріуполя, які не втрачають надію, що тут їхні діти зможуть спокійно вчитися.

Ситуація в Маріуполі

Початок осені в Маріуполі відзначився загрозою з боку російських військ, які наразі стоять під Новоазовськом. На в'їзді до міста зі східного боку знаходиться багато автомобілів, що належать біженцям з місцевостей, зайнятих «Донецькою Республікою». 

Життя повертається у Слов'янськ

Слов'янськ сьогодні – це місто контрастів. З одного боку, все ще можна побачити наслідки боїв, а сепаратисти, що відступають, залишили не лише потужну систему траншеїв в районі Семенівки, але навіть зубні щітки в організованих ними польових умивальниках. 

Батальйон «Київська Русь» на лінії фронту

11 добровольчий батальйон «Київська Русь» упродовж багатьох тижнів знаходиться на позиціях, з трьох сторін оточених і обстрілюваних сепаратистами. До батальйону можна підійти тільки з боку Дебальцево і то – тільки за спеціальним дозволом.

Майдан без Майдану. In memoriam

Прийшов час, коли можна наважитися підвести підсумки. Так зване «очищення» Майдану, тобто прибирання з нього поставлених та ще взимку наметів, успішно завершене. На головній площі столиці України не залишилося нічого, що нагадувало б про те, як ще кілька тижнів тому тут стояло ціле наметове містечко. 

У Самооборони новий офіс в Києві

Я увесь час шукала місце, куди переїхали різні Сотні з Майдану. Сьогодні я знайшла п'ять: другу, третю, двадцять восьму, тридцять першу і тридцять восьму. Їм вдалося отримати дозвіл від міста зайняти стару фортецю на Печерську. 

Патріотизм?

Україна – це поля соняшників, які не ставлять безглуздих питань. Це ніж, що залишився на згадку від друга, що загинув. Це боротьба за Схід. Він хотів би залишитися в армії, хто знає, – може дослужиться до майора.

Останні дні Майдану

Завершується остання фаза так званого «очищення» Майдану, тобто демонтаж  останніх наметів. 

…І не дивляться нам у вічі

Ми сидимо в альтанці на полігоні в селі Нові Петрівці під Києвом. Солдати внутрішніх військ несміливо спостерігають за нами зі своїх постів.

Майдан після Майдану

Усі запитують, чому я не пишу нічого про Майдан. Важко писати. Це Майдан після Майдану. Немає нічого спільного між лютневим Майданом і його теперішнім «життям після життя».

Перед поїздкою на «Дикий Схід» - поради від кореспондентки Фонду

Останні два місяці я працювала на сході України в якості кореспондента Фонду. За цей час навколо мене мирні демонстрації переросли в масові заворушення, і, нарешті, йшли військові дії.

Репресії:

  • 0
    вбиті
  • 0
    заарештовані
  • 0
    особи зниклі безвісти
»
Повний список

…І не дивляться нам у вічі

Ми сидимо в альтанці на полігоні в селі Нові Петрівці під Києвом. Солдати внутрішніх військ несміливо спостерігають за нами зі своїх постів.

– Хлопці, йдіть до нас – запрошуємо їх. Підходять невпевнено. Збентежені і здивовані тим, що «волонтерки Євромайдану» взагалі захотіли з ними розмовляти.

Вони з Одеської і Донецької областей. Війна продовжила їхню військову службу. Вдома вони були востаннє 13 місяців тому.

– Ми на Майдані стояли до 9 грудня. Але тільки стояли. Розгоном маніфестантів займався інший підрозділ. Потім нас відправили до Межигір'я – відзначають вони.

А що вони думають про тих, хто брав участь в розгоні Майдану?

– Їм не пощастило, що їх саме туди послали. Вони звичайні хлопці – такі ж, як і ми.

Я розповідаю про солдата внутрішніх військ, який в Маріїнському парку зі сльозами на очах реанімував пораненого в хустці Самооборони в Маріїнському парку.

Але я бачила також і таких, які сильно били.

Іво опускає очі.

– Це усе дуже складно. Я солдат, коли повернуся з армії – хочу стати електриком. Я не розуміюся у політиці. Солдат тільки виконує накази.  Вони теж виконували. Тепер їм складно знайти роботу, деякі змінили прізвища. А в «Беркуті» усі продовжують працювати на своїх місцях – навіть ті, хто стріляв в людей на Майдані. Нікого не звільнили.

– ... ми не були задоволені президентом і владою, але в той же час, ми не розуміли, навіщо захоплювати об'єкти державної адміністрації. Раніше Київ був культурною столицею. У нас був красивий центр. Тепер він виглядає, як після повстання. Одна влада змінила іншу, а життя не стало кращим.

– Тепер ми тут з Національною гвардією. Усі носяться з ними, а ми відійшли на другий план. Їх тренують, а нас – ні. Між тим, ми повинні разом висуватися на схід. Ніхто не думає про те, що нам складно їхати туди, адже ми донецькі.

Жителі Донецька не хочуть бути ні з Росією, ні з Україною. Вони хочуть автономії. Але за які кошти вони житимуть – невідомо. Після Майдану і так немає роботи.

– Брат багато років їздить працювати в Росію. Я тепер повинен битися за український Донбас. Я замислююся над тим, чи зможе брат прогодувати своїх дітей, коли ми переможемо.

– Вони не знають, що з нами зробити. Іноді мені здається, що нам усім із задоволенням видали б нові паспорти.

– Загиблі з Національної гвардії стають об'єктом культу – а ви чули про солдата внутрішніх військ, що загинув на цій війні? ЗМІ цим не цікавляться, адже загинуло вже багато наших товаришів по службі. Деякі, напевно, вважають, що смерть на сході – це спокутування за нашу колишню службу.

  У Національній гвардії є такі, що і руки не потиснуть. Злопам'ятні майданівці, які завжди дивляться на нас вороже. Вони кидають ворожі погляди по декілька раз на день вже тижні протягом трьох тижнів.

– Але деякі і поговорять нормально, і запальничку позичать. Палимо разом.

– Втім, ця Національна гвардія, – ще зовсім діти. Вони їдуть на війну, а думають, що все ще перебувають на Майдані. Легко потрапляють в засідки, оскільки їм здається, що місцеві цивільні допоможуть, подякують за звільнення, що народ на їхній стороні. А ми знаємо, що це не так.

На Майдані я ненавидів моменти, коли до нас підходили люди. «Переходьте на нашу сторону. Хлопці, йдіть до нас, ми почастуємо вас чаєм», – казали вони. А деякі кидали: «Російські продажні суки».

Ми не могли ні рухатися, ні відповідати. Від холоду неможливо було розігнути пальці після караулу.

Начальство не цікавлять проблеми рядових, їм до нас справи немає. Їм не потрібно шукати нову роботу, не потрібно хвилюватися з приводу ворожих поглядів. З полігону нас виводить майор внутрішніх військ. Ми пояснюємо, що є гостями Нацгвардії, у нас є друзі в Штабі Самооборони, можна до них подзвонити.

– Я майор внутрішніх військ України. Самооборона Майдану і Національна гвардія – для мене ніхто, – закінчує розмову. За 300 метрів хлопці з Національної гвардії готуються до від'їзду на схід.

Ми потребуємо практично всього

Національна гвардія України відмінно виглядає на фотографіях. Проте якщо уважно придивитися, можна зауважити, що деяким хлопцям форма занадто велика. А якщо придивитися ще уважніше, стає помітно, що окремим новобранцям вже давно за сорок. Національна гвардія вербувала чоловіків у віці до 55 років.

Під час оголошення закону про її формування передбачалося, що вона має налічувати до 60 тисяч осіб. Листівки агітували усіх, у кого є честь і бажання захищати свою країну. Нині Національна гвардія України складається з двох батальйонів, в кожному з яких приблизно по 300 осіб. Триває формування третього батальйону.

На плакатах, що агітують вступати до Гвардії, зображений молодий солдат, що гордо поглядає удалину, – на нову Україну.

Нова Україна не в змозі забезпечити своїм захисникам бронежилети.

– Хлопці, ви наша гордість! – коментують українські користувачі Фейсбуку.

Зі сходу надходять драматичні заклики про допомогу. Солдати пишуть рідним, що в їхніх підрозділах немає навіть аптечок для першої допомоги.

Немає сумніву в тому, що до Гвардії пішов квіт українського народу. Люди занадто активні, щоб терпіти бездіяльність уряду. Занадто патріотичні, щоб дивитися, як росіяни пересувають кордони. До Гвардії йшли просто з Майдану. Квіт українського народу. Двадцятирічні – як і спорядження, з яким їх висилають на війну.

Щоб зрозуміти, в якому жалісному стані перебуває спорядження гвардійців, не обов'язково їхати на схід. Досить відвідати полігон під Києвом. Ми зустрілися з друзями, які пішли в армію просто з Майдану.

II Батальйон розташовується на тій самій території, що і внутрішні війська. Хлопці нарікають, що «ВВ-шники» отримують краще харчування, перебувають в кращих умовах. Що їхнє керівництво – це ті ж люди, що курували розгін Майдану. Що вони вимушені дивитися на цих людей щодня.

– Вони уникають нас. Не хочуть дивитися нам у вічі.

Національну гвардію забезпечують приватні спонсори. Зблизька їхнє спорядження виглядає вже не так добре. У всіх різні елементи форми, різні каски, різні бронежилети.

Хлопці з сумом показують мені каски – Це кевлар, усі мріють про кевлар. Спонсор прислав таких 20 штук.

Виявляється, що на полігоні немає патронів. Новобранці ходять з незарядженою зброєю. Я запитую їх, чи можуть вони сказати, скільки разів вони фактично проходили навчання зі стрільби.

Вони гірко посміхаються.

– Краще тобі не знати.

Напевно, мені і справді краще не знати. «Заберіть звідти цих бідних хлопців, це не армія! Вони не вміють поводитися зі зброєю, стріляють в асфальт!», _ пишуть жителі Сходу в соціальних мережах.

Офіційний сайт Нацгвардії спокушає сумою в 5000 гривен на місяць для героїв, що захищають батьківщину. На Майдані вона функціонує як український еквівалент 30 срібняків.

 – Іуди, добре ім. Залишили своїх братів з наметів – подивимося!..

Хлопці хитають головами.

- Які 5000 гривень? Кілька разів на тиждень ми отримуємо «добові».  Зазвичай – це 50, іноді 100 гривень.

Тарас цього року закінчив юридичний факультет. Він підписав військовий контракт на три роки. Він знає, що міг би легко знайти роботу, стати фінансовою підтримкою родини. Він не бачив сенсу далі стояти на Майдані, хотів захищати країну. Чи шкодує він про це зараз, коли побачив, що держава не в змозі забезпечити йому навіть нормального бронежилета?

– Якби була яка-небудь альтернатива, я б шкодував, що прийняв неправильне рішення. Але це війна – нема про що говорити. Треба захищатися.

Про спорядження він говорить з гіркотою і відверто – Якщо в мене поцілять, в цій касці я загину.

– Можливо, ми зможемо чимось допомогти, що-небудь надіслати... Тільки скажи, що тобі треба?

– Це українська армія. Тут потрібно все.